Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
05:14 

Діалог з порожнечею

nieni
Take it easy! ^_^
Я це пишу не для того, щоб пожалітися, не заради того, щоб мене втішали чи переконували в тому, що все не так погано. Хтозна, чи воно насправді добре, чи зле, просто... Така людська природа. В душі всім насправді глибоко пофіг на інших. Ми думаємо про себе. І мусимо — інакше хто ж іще про нас подумає? Ми не є тими, ким здаємося, не є тими, кого вдаємо, ми є просто тими, хто ми є, і ніхто не знає нас краще, ніж ми самі.
Хоч деколи я сама не впевнена, чи розумію себе. Але точно знаю, що більше ніхто не здатен зрозуміти. Шкода. Десь глибоко несміливо жевріє надія, що може є хтось, хто таки здатен. Тому і відбуваються епізодичні викиди емоцій у вигляді записів у дайрі чи на стіні вконтактику. Але насправді всім пофіг.
Це ж мої емоції, мої думки, відчуття, такі мої.... І я відчуваю потребу ними з кимось поділитися, розділити їх із кимось, та насправді... Егоїзм, так.
Як я можу знати, чи якась людина по той бік монітора взагалі побачила запис? І чи звернула на нього увагу? І ще менша ймовірність того, що хтось насправді зрозумів, що я мала на увазі. Адже, як не крути, пишу я до себе і про себе. Такі собі репліки в порожнечу.
Чесно — мені завжди хотілося мати поруч другу точно таку ж, як я. Двійника. Близнюка. Дзеркало. Можна називати, як хочеться, суті це не міняє, головне — реальну, живу особу. Щоб було кому адресувати висловлене чи невисловлене, було для кого матеріалізувати думки і емоції, які доводиться тримати виключно в собі. Коли це все довго крутиться всередині і не має виходу, стає цілком фізично боляче і хочеться плакати. Не люблю рюмсати — в самої себе на грудях не виплачешся. А навіть якби і було в кого іншого, то соромно. Я ж сильна, все правильно?
Дуже бракує когось, хто розумів би з півслова. З ким можна було б мовчати про одне і те ж. З ким можна було би бути впевненою, що в один і той же момент відчуваєте одне і те саме — ось хто дійсно розумів би. Я ніколи не можу бути впевнена, що розумію людей. Може, я й переоцінюю важливість цього питання, але інакше не можу. Хоча... Насправді... Мені ж також пофіг.
Мені завжди хотілося мати Друга. Але у мене завжди була тільки я сама. Звісно, це означає, що у мене ніколи нікого не було. Але я ж сильна, правильно? Мої правила, граю як хочу. Самотність же теж — свобода?

@музыка: Shinedown – Her Name Is Alice

@настроение: нема

@темы: я така, яка я є, самокопаннячко, моральна фізкультура, мимоволі, депресія

URL
Комментарии
2012-10-23 в 12:13 

Lightning.
Ґайя Стаард
я думаю, що друзі мають властивість з,являтись і зникати, і як би це не було сумно, в розумінні себе ти завжди будеш лідирувати поперед інших людей. Але напевне слід тішитись тим, хто сприймає навтіь всього не розуміючи)...ммм... щось у мене важко пішло з висловленням словами... ==

2012-10-23 в 12:14 

Lightning.
Ґайя Стаард
Самотність же теж — свобода? ні... це недостача когось чи чогось, а значить ти відчуваєш від них залежність і потребу в них, а значить ти вже не вільна. хоча це все надто глобальні варіанти)

2012-10-23 в 13:51 

нокостереотип
śmigiełko wolności
я тебе так розумію.. особливо тут.

2012-10-23 в 14:36 

Gwen Aur
"Ai wa Hana, Kimi wa sono Tane - Love is a Flower, You are the Seed!"
Ото і до тебе добралась та паскудна осіння депресія? =)
Я можу сказати одне точно — доки не почнеш ділитись наболівшим (і не тільки наболівшим), то ніхто й не почне розуміти. Просто не матиме навіть шансу почати. Бо, нажаль, люди не читають чужих думок. А все починається з того, що хтось колись з кимось чимось поділився. Так, успіх не обов'язково буде одразу. Так, його можливо й не буде. Але якщо не робити перший крок самій, то й шансу на той успіх не буде.
Це не обов'язково робити через мережу, це навіть не потрібно так робити. Слова в мережі це лише букви у моніторі. Вони не мають почуттів. Не мають емоції сказанного чи виразу очей у той самий момент. І тому те що хтось когось розуміє в Інтернеті, як на мене, це фарс.
Почни з найближчих. Чоловік, батьки, сестра — це ті люди, яким ти дійсно потрібна і які дійсно тебе люблять таку яка ти є. І завжди будуть любити. Навіть якщо вони цього не показують. Справжнього друга знайти надзвичайно важко. Ще важче залишатись завжди друзями не зважаючи ні на що. Бо світ мінливий, а люди частіше сходяться через спільні інтереси і світобачення, які теж мінливі.
А самотність це пустота. Якщо ти досить самодостатня щоб цю пустоту самій заповнити, то тоді це в певній мірі свобода. Якщо ж ні, то навпаки залежність. Але всі люди це соціальні створіння і немає нічого дивного що в епоху глобалізації ми почуваємось самотніми.
Єдиний спосіб боротьби з цим це не мовчати.
Не роби ту ж саму помилку що колись робила і я: бути сильною зовсім не означає тримати все в собі. Сила це також і вміння визнати власну слабкість і потребу в чомусь чи комусь. І сміливість зробити перший крок.

2012-10-23 в 15:25 

Road :)
Сиять, Шуичи, сиять!
nieni,

та, Друг -- це складно. Важко таку людину найти. Найчастіше, ми наодинці із собою.

2012-10-24 в 02:14 

Kengulara
Barba non facit philosophum
nieni, як сказав колись хтось розумний: карще бути потрібним, ніж свобідним. розумію, потрібно, обов"язково потрібно мати людину, котра знатиме про тебе все. як то кажуть ще, друг - це та людна, котре все про тебе знає, але все-одно любить)) та, навіть знайшовши таку людину, ідеальну для себе, важко буває їй виговоритися, бо тільки хочеш сказати щось і одразу твої проблеми здаються такими нікчемними, що і говорити соромно, хоча ще недавно наодинці з собою це була ціла трагедія... але все-одно потрібно виговорюватися, бо інакше ту людину можна і втратити. та якшо такої людини нема, то навіть такі епізодичні викиди емоцій у вигляді записів у дайрі чи на стіні вконтактику можуть бути спасінням))))) і якраз саме тому, шо всім пофіг))) п.с.: і трохи цинізму від лари: "для чого мені шукати половинку? шоб мене було півтора?")))))

2012-10-24 в 02:40 

Road :)
Сиять, Шуичи, сиять!
Kengulara,

йоу!!!))) 3,5 бабки!))) сорі, то цитата)))

   

Думки після півночі

главная