Поганий з мене музикант. На концерти останнім часом рідко ходжу. Проте вчора хм, вже вчора? ну так, правильно, північ уже давно минула... коханому таки вдалося вивести мене в люди. Себто в музей Соломії Крушельницької на зустріч з Оксаною Кровицькою. Виглядало це дійство як невеличкий концерт для друзів та родини. Все-таки, її не часто побачиш у Львові, та й узагалі в Україні (солістка Нью-Йорк Сіті Опера, як-не-як. І за сумісництвом тітка Микольці))) Ех, відвикла я вже від хороших вокалістів... І драматичне сопрано у нас не так часто почуєш. Та й прямо-таки вся майбутня дорога родина горіла бажанням мене на цьому концерті бачити)) І я їх бачити теж дуже хотіла - чудові люди! капець, я їх всіх уже люблю! Сама від себе в шоці... о_о Словом, на концерт я пішла, і дуже з цього рада.

Все-таки музика - найпрекрасніше з мистецтв. Жодні слова не здатні викликати такі емоції, які музика викликає кількома звуками. І дивно - хоч я наче ціле життя перебуваю з нею у щонайближчих стосунках, та лише іноді мені вдається пережити такі фантастичні відчуття під час концерту. Мабуть, занадто добре знаю "технічний бік справи", надто по-професійному сприймаю... Фактично, часто важко абстрагуватися від суто "музикантської" оцінки виконання і просто насолоджуватися красою музики. Для цього потрібно, щоб виконання було настільки майстерним, щоб не було до чого вчепитися щоб ніщо не заважало, не відволікало від музики.

Але є твори, які самі по собі, незалежно від виконання, викликають у мене такі неймовірно сильні почуття, що мене буквально розриває на шматочки. Я переживаю кожну фразу, кожнісінький звук дуже сильно, надзвичайно виразно відчуваю їхній зміст, напругу, інтонацію, найтонші деталі. Я живу цією музикою і разом із нею.

Один із таких творів - арія Чіо-Чіо-сан. Пуччіні - це взагалі окрема тема, його опери вганяють мене у дикий захват, а "Мадам Баттерфляй"...... "Мадам Баттерфляй" викликає тихе благоговіння, якесь майже містичне захоплення. Арія Чіо-Чіо-сан - навіть не просто улюблена, вона для мене майже священна. Кожен її звук несе в собі стільки емоцій, що спокійно слухати її я не можу.

А та арія, яку я почула на концерті......
Я півжиття пережила під час неї! Такий драматизм, така гра, такі емоції, ТАКИЙ СПІВ! Це було навіть не виконання, ні, це справжні почуття, справжні слова, справжнє життя!

Я ще ніколи не плакала під час концерту...